Библиотека Онлайн - рефераты, курсовые, дипломные

Держава управляє фінансовою діяльністю через державні органи, наділені з цією метою спеціальною компетенцією. Залежно від характеру діяльності, повноважень у сфері фінансової діяльності, всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи. В фінансовій діяльності беруть участь майже всі державні органи залежно від їхньої компетенції, встановленої Конституцією України й законами України, нормативними актами, що визначають їхній правовий статус, та ін.

Читать полностью »

Фінансова політика – це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання.
Мобілізація — це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов’язкового та добровільного методів мобілізації. Обов’язковий метод являє собою, по суті, справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно доходна частина бюджетної системи країни та цільові фонди коштів. Держава на рівні закону встановлює вид обов’язкового платежу, розмір, ставки, об’єкт та платників, порядок справляння. Метод обов’язкових відрахувань застосовується і при проведенні обов’язкового державного страхування.
Читать полностью »

Найбільш вагомою гарантією державного суверенітету є фінансово-економічна могутність держави. Держава має бути великим власником національних багатств, уміти нагромаджувати для свого бюджету кошти за рахунок стабільності, ефективності суспільного виробництва, вмілого управління та ефективності власного виробництва, проведення розумної цінової, кредитно-грошової й валютної політики, нагромаджувати капітал за рахунок міжнародної торгівлі, бартеру, недопущення воєнних дій, що підривають економіку держави, надійно захищати об’єкти державної власності, забезпечувати своїм громадянам право на працю. Суверенна держава повинна бути також платоспроможною, мати запас золота й інших цінних металів, валютну грошову масу та готівку.
Читать полностью »

Отже, в кримінальному праві України та Англії, щодо  визначення та характеристики суб’єкта злочину існують певні подібні та відмінні риси. Так кримінальне право України трактує суб’єкта злочину наступним чином: „…суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність”, головною підставою даного визначення є осудність особи, тобто здатність її притягнути до відповідальності. Таким чином, якщо особа осудна вона здатна під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Читать полностью »

До кримінальної відповідальності по англійському праву може бути притягнута будь-яка фізична особа - англійський підданий, іноземець і особа без громадянства.
Виключення складають особи, що звільняються від кримінальної відповідальності в силу свого становища.

Читать полностью »

Питання про суб’єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)». Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність».

Читать полностью »

Проблема забезпечення конституційного права на свободу та особисту недоторканність людини і громадянина багатоманітна і складна. Головним її аспектом є реалізація особою цього права у повному обсязі. Зазначене право принципово відрізняється від інших прав тим, що воно належить кожній людині в силу її природи, у визначених законом межах є невід’ємним, поширюється на всіх людей в однаковій мірі. Обов’язки, пов’язані з забезпеченням цього права, покладені на державу та її органи, службових і посадових осіб. Усі люди мають діяти таким чином, щоб не порушувати свободу і особисту недоторканність інших людей.
Читать полностью »

Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною чинної Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. В Основному Законі права і свободи людини розглядаються не як даровані державою своїм громадянам, а як такі, що належать людині від народження, існують незалежно від діяльності держави та є невідчужуваними й непорушними. Правам людини мають відповідати зобов’язання держави. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, їх затвердження й забезпечення є головним обов’язком держави, вона відповідає за свою діяльність перед людиною (ст. 3 Конституції).
Читать полностью »

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Читать полностью »

В Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 p. Україна вперше проголосила свою прихильність загальнолюдським стандартам визнання і поважання прав людини, а Конституція України 1996 р. юридично закріпила обов’язки держави в сфері захисту прав людини: “Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” (ст. 3). Ці доленосні конституційні акти утворили науково-теоретичний та юридично-прикладний фундамент для нових підходів до аналізу державно-правових явищ і, зокрема, до проблеми прав людини і громадянина та її правового статусу. У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити такі чотири усталених підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.
Читать полностью »